Book Arsenal: Books as Support In Wartime

This year, the War Childhood Museum Ukraine took part in the 13th International Book Arsenal Festival with a pop-up exhibition about books that provide support in wartime. We presented 12 stories of children for whom reading became a source of strength and resilience.

About 1,600 visitors shared their own comfort books and wrote their titles on a special wall. In this way, a living dialogue emerged between the exhibits and the audience — about experience, memory, and support.

IMBALANCE Laboratory and Exhibition

In 2025, we launched IMBALANCE, a contemporary art and documentation laboratory — a space for teenagers to explore themselves and the world around them through artistic practices.

The result of three months of work was an exhibition featuring the works of eight teenage girls. Through memories of their hometowns, inner conflicts, the search for support, and self-acceptance, the participants documented the experience of growing up during war. These works became not only personal statements but also reflections of an entire generation’s experience.

Exhibition on Childhood During World War II in Lviv

To mark the 80th anniversary of the end of World War II, together with After Silence, we presented an exhibition featuring testimonies of witnesses to wartime childhood from that period.

These stories help reveal the diversity of experiences and, from a historical distance, reflect on the continuity of the phenomenon of childhood during war in Ukraine.

“The Power of Resistance”: Exhibition for the Day of Resistance to the Occupation of Crimea

As part of the Forum marking the Day of Resistance to the Occupation of the Autonomous Republic of Crimea, we presented the exhibition The Power of Resistance.

Seven objects and seven stories of children forced to leave their homes told of the consequences of occupation, attempts to erase identity, and the militarization of education. The exhibition served as a reminder of how an aggressor shapes childhood — and why resistance matters, even at the youngest age.

Workshop Series “Transforming Experience into Knowledge”

We held a series of workshops for researchers and cultural professionals focused on working with personal and local histories.

Participants learned how to transform their own experiences into research, cultural and artistic projects, films, or even institutions that work with memory and community experience.

Documentation

Over the course of the year, the museum’s researchers collected more than 690 items and recorded over 295 interviews. Today, the museum’s collection comprises more than 1,445 items and over 840 interviews.

Thank you to everyone who stood with us and supported our initiatives. The museum team wishes you a joyful Christmas season and a happy New Year!

Книжковий Арсенал: книги як підтримка під час війни

Цьогоріч Музей воєнного дитинства долучився до ХІІІ Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» із поп-ап виставкою про книжки, що підтримують у час війни. Ми представили 12 історій дітей, для яких читання стало джерелом опори.

Близько 1600 відвідувачів і відвідувачок поділилися власними книжками-розрадами та залишили їхні назви на спеціальній стіні. Так між експонатами й гостями виник живий діалог — про досвід, пам’ять і підтримку.

Лабораторія та виставка IMБALANCE

У 2025 році ми запустили лабораторію сучасного мистецтва й документування IMБALANCE — простір для підлітків, де вони досліджували себе й світ навколо через мистецькі практики.

Результатом тримісячної роботи стала виставка робіт восьми дівчат-підліток. Через пам’ять про рідні місця, внутрішні конфлікти, пошук опор і самоприйняття учасниці зафіксували досвід дорослішання під час війни. Ці роботи стали не лише особистими висловлюваннями, а й віддзеркаленням досвіду цілого покоління.

Виставка про дитинство під час Другої світової війни у Львові

До 80-ї річниці завершення Другої світової війни ми спільно з «Після тиші» представили виставку зі свідченнями очевидців і очевидиць воєнного дитинства того періоду.

Ці історії допомагають побачити різноманіття досвідів і з часової дистанції осмислити тяглість феномену дитинства під час війни в Україні.

«Сила спротиву»: виставка до Дня спротиву окупації Криму

У межах Форуму до Дня спротиву окупації Автономної Республіки Крим ми презентували виставку «Сила спротиву».

Сім предметів і сім історій дітей, змушених залишити рідний дім, розповіли про наслідки окупації, спроби знищення ідентичності та мілітаризацію освіти. Виставка стала нагадуванням про те, як агресор впливає на дитинство — і чому опір важливий навіть у наймолодшому віці.

Серія воркшопів «Перетворюючи досвід у знання»

Провели серію воркшопів для дослідників і фахівців культури. Вони були присвячені роботі з особистими та локальними історіями.

Учасники й учасниці дізнавалися, як трансформувати власний досвід у дослідження, культурні та мистецькі проєкти, фільми чи навіть інституції, що працюють із пам’яттю та досвідом спільнот.

Документування

Дякуємо всім, хто був поруч та підтримував наші ініціативи. Команда музею бажає вам щасливих Різдвяних свят та Нового року!

Режисерка стрічки «Teen Angst» Інга Пилипчук. Фото: Руслан Сингаєвський

Натомість у Катерини Горностай мотивацією знімати фільми на цю тематику є любов до роботи з підлітками, а фільм «Стоп-Земля» виріс із документальної лабораторії, яку вона проводила разом з іншими освітніми ініціативами. 

«Знаєте, коли люди кажуть: «Ой, підлітки такі складні», — мені здається навпаки: вони класні. Я люблю з ними працювати, люблю сприймати їх серйозно — це мій принцип», — додала вона.

Режисерка має біологічну освіту, тому часто спирається на ці знання у своєму розумінні людської поведінки та емоцій. Вона усвідомлює наскільки складними є гормональні зміни у підлітковому віці й описує цей стан як «біохімічний коктейль».

З відстані часу, за її словами, стає зрозумілим: навіть якщо в підлітковому віці зовні все виглядало добре, це не скасовує того, наскільки цей період є складним внутрішньо: «Власне, саме ця мотивація й підштовхнула мене до написання сценарію «Стоп-Земля». Головна ідея історії — це внутрішній світ молодої людини, світ, який сам по собі дуже турбулентний. Навіть якщо в тебе чудові батьки, хороші друзі, все гаразд у школі й ти живеш у більш-менш толерантному середовищі, все одно підлітковий вік складний».

Режисерка стрічки «Стоп-Земля» Катерина Горностай. Фото: Руслан Сингаєвський

У свою чергу, Олексій Єрошенко переконаний, що відображення дитячого та підліткового досвіду життя під час війни — це не лише спосіб зафіксувати теперішнє, а й спроба зазирнути в майбутнє. Адже йдеться не тільки про те, що юні переживають сьогодні, а й про те, як ці події сформують усе їхнє подальше життя. Для нього робота з молоддю — це спосіб поставити важливе запитання: яким буде завтра?

Зокрема, особистий досвід режисера глибоко пов’язаний із цією темою: останній рік школи та початок університетського навчання припали на карантин і згодом — на повномасштабне вторгнення. Тепер йому цікаво спостерігати за тим, як ці виклики переживають сучасні підлітки, аби краще зрозуміти й співпережити їхній досвід.

«Для мене це також філософське питання про війну й про її наслідки. Ця тема досі дуже близька, бо я сам ще зовсім недалеко відійшов від цього стану — від підліткового переходу. Я дуже добре розумію момент самоусвідомлення, коли ставиш собі питання: «Я вже дорослий чи ще підліток?» І робота з молоддю дуже допомагає не втрачати це відчуття, підтримувати зв’язок із ним. Це насправді приємно й важливо», — поділився Олексій.

Режисер стрічки «Уроки щастя» Олексій Єрошенко. Фото: Руслан Сингаєвський

РЕЖИСЕРСЬКА ЕТИКА У ДОКУМЕНТАЛЬНОМУ КІНО

Андрій також також порушив тему  взаємозв’язку етики та професіоналізму в роботі документаліста, зокрема в контексті зйомок за участі дітей та підлітків. Він звернув увагу на кадри з нового документального фільму Катерини Горностай «Стрічка часу» та стрічку режисера Олексія Єрошенка «Уроки щастя», де великі плани облич та групові сцени створюють сильний емоційний зв’язок із глядачем. Водночас виникає ризик, що така емпатія може відволікти увагу від більш глибоких сенсів, які режисер(ка) вкладає у твір. Він попросив поділитися — не лише з позиції митця, а й відповідального учасника комунікації — якими є внутрішні правила, установки або обмеження, що дозволяють зберегти баланс між емоційною залученістю й повагою до автономії дитячого досвіду.

Модератор дискусії та співкуратор виставки IMБALANCE Андрій Борутя. Фото: Руслан Сингаєвський

На думку Катерини Горностай, часто проблема полягає радше у жалісливості, яку іноді нав’язують глядачу. Вона наголошує на суттєвій різниці між жалістю та співчуттям і звертає увагу на те, як режисер, створюючи жалісливий образ дитини, фактично транслює власну авторську думку, що здатна повністю перекрити суб’єктність самої дитини.

«Я думала про те, як цього уникати, бо ж різні форми кіно по-різному працюють зі своїми героями. У «Стрічці часу» — це мозаїчний портрет, і ми ніби бачимо дуже багато різних облич, але при цьому кожну історію ми спостерігаємо зовні. Виникає певна дистанція з кожною історією. Але коли ти монтуєш таке кіно й обираєш крупні плани дітей, які беруть участь у цих подіях — це вже питання до глядача, що саме він відчуває. Мені просто хотілося подивитися їм в обличчя — тут і зараз, у цих ситуаціях. Ніяких сенсів згори я не хотіла нашаровувати», — розповіла вона.

Олексій має досвід у журналістиці, де аудіовізуальний контент базується на фактах, однак тепер, працюючи з документальним кіно, усвідомлює, що це не зовсім «правда» у прямому сенсі слова. Режисер створює образ події, явища чи людини, і саме на ньому лежить відповідальність за те, як цей образ подається. 

Він зазначив: «Як і казала Катерина, не варто вдаватися до крайнощів: до надмірної жертовності чи до надмірної героїзації. Це дві крайні позиції, у які режисери часом впадають. Я намагаюся залишатися ближче до ґрунту й не маніпулювати героями». 

З іншого боку, у фільмі «Teen Angst» Інги Пилипчук було використано інший підхід — партисипативний. Вона розповіла, що для проєкту оголосили відкритий кастинг — отримали понад 20 заявок від різних молодих людей віком від 10 до 20 років із різних регіонів України, та тих, хто перебуває у Німеччині. Відбір учасниць базувався на їхній мотивації — оцінювалися цікавість ідей та переконливість їхніх слів. При цьому не мало значення, чи мали кандидати досвід у кіно чи були повними новачками. 

«Ми навмисно намагалися зібрати дуже різну групу. Хтось не мав жодного уявлення про кіно, а хтось уже пройшов п’ять лабораторій. Метою було саме експериментувати. І для мене цей проєкт — про суб’єктність, про передачу контролю над зображенням у руки самих учасниць. Усі візуальні матеріали були зроблені дівчатами самостійно або за допомогою людей поруч — вони самі знімали, або передавали телефон хлопцям, мамам, тим, хто був поруч у моменті», — поділилася Інга.

Подія у Довженко-Центрі стала не лише майданчиком для перегляду фільмів і творчого діалогу, а й глибоким розмислом про те, як українське документальне кіно працює з темами дитинства, підліткового досвіду та війни. У центрі дискусії опинилося питання не лише репрезентації, а й етичної відповідальності: як не знецінити голос дитини, не перетворити героїв на зручні образи, а дати їм простір бути собою. Учасники поділилися власними думкам про суб’єктність, про передачу контролю над зображенням, про баланс між професійною позицією митця і повагою до героя. Зокрема, вони розповіли про особисті мотивації, підходи й виклики, з якими стикаються під час зйомок — від партисипативних практик до спроб уникнути емоційних маніпуляцій. 

Кожен із фільмів, презентованих у межах події, по-своєму окреслив межу між реальністю та її художнім втіленням, продемонструвавши різноманіття форм та підходів. І хоча герої фільмів — діти й підлітки — це водночас і найвразливіші, і найсильніші фігури у цьому наративі, саме через їхню присутність глядач отримує шанс побачити більш щиру картину сьогодення. 

З панельної дискусії «Документування життя дітей та підлітків у кіно». Фото: Руслан Сингаєвський

Ця подія підтвердила актуальність розмови про те, як культура фіксує досвід поколінь, що дорослішають у часи невизначеності. А також — наскільки важливо сьогодні говорити не тільки про те, що ми бачимо на екрані, а й про те, як ми це бачимо і навіщо.

Дивіться повний запис дискусії на нашому Youtube-каналі.

Представлені історії

Експозиція охоплює десять особистих історій людей, які пережили Другу світову війну в дитинстві. Їхні спогади розкривають теми міжпоколіннєвої травми та повторюваності досвіду війни в родинній пам’яті. Дитячі переживання, збережені в індивідуальних наративах, формують колективне уявлення про війну та впливають на осмислення сучасних подій.

«До початку російсько-української війни у 2014 році, а особливо після повномасштабного вторгнення, саме Друга світова війна формувала наше уявлення про те, що таке війна взагалі. Коли звучало слово «війна», усі, найімовірніше, розуміли, що йдеться про Другу світову, — зазначив співзасновник ГО «Після тиші» Андрій Усач.  — Значною мірою ми осмислюємо сучасну війну, спираючись на уявлення про Другу світову. Ми використовуємо ті самі слова й описуємо ті самі явища: бомбардування, евакуація, фільтрація, окупація, колаборація».

Для тих, хто пережив події Другої світової війни, можливість поділитися власною історією — важливий крок до особистого зцілення. Без суспільного визнання їхній досвід може залишитися непоміченим, а процес емоційного відновлення — незавершеним.

«Для мене особисто дуже важливо, що ми як музей ще можемо змінити щось для цього покоління. Дати їм визнання й розуміння того, що їхнє дитинство під час війни було надзвичайно важким. Багато речей, про які ми дізналися, можливо, від своїх бабусь і дідусів, насправді не були нормальними. Хоча вони й розповідали про них як про щось буденне й усталене. Цією виставкою, зокрема, ми хочемо дати їм відчуття справедливості й визнання складнощів, через які пройшло це покоління», — поділилася програмна директорка Музею воєнного дитинства та кураторка виставки Світлана Осіпчук.

Щиро дякуємо всім, хто долучився до відкриття. 

Виставка вже відкрита для відвідування — запрошуємо ознайомитися з експозицією!

Графік роботи виставки

9 травня — 8 червня 

середа — неділя, 12:00—19:00

Публічноісторичний простір «Після тиші», вул. Гребінки, 6, Львів

Вхід вільний.

Чекаємо на вас!