У червні 2020 року Музей воєнного дитинства відкрив свій перший міжнародний офіс у Києві, Україна. Із того часу дослідники Музею працюють у різних містах країни, щоб задокументувати досвід дітей, які постраждали від конфлікту на сході України, тимчасової окупації Криму та вимушеного внутрішнього переселення.

Колекція Музею містить спогади та особисті речі понад сотні дітей, на життя яких вплинула збройна агресія в Україні. Команда Музею продовжує працювати над документуванням досвіду дітей, які постраждали від конфлікту, що триває.

Перша виставка Музею воєнного дитинства в Україні відбулася в Києві влітку 2021 року. Згодом експозицію зможуть відвідати щонайменше в п’яти інших регіонах України, а частина української колекції буде представлена ​​на тимчасових виставках Музею в інших країнах.

За допомогою цієї виставки ми прагнемо:

  • Показати унікальний погляд дітей на поточну ситуацію в їхньому житті;
  • Допомогти дітям краще зрозуміти свої переживання та легше впоратися з ними;
  • Надати дітям можливість поділитися особистими історіями, адже обмін досвідом може сприяти зціленню травми;
  • Сприяти спілкуванню дітей, на дитинство яких вплинула війна, з їхніми однолітками та іншими людьми, що мають подібний досвід, аби допомогти їм відчутти свою приналежність до більшої спільноти;
  • Підвищити обізнаність, особливо серед громадян інших європейських країн, про потреби дітей та про те, як війна вплинула на них, що в кінцевому підсумку сприятиме кращій обізнаності про конфлікт в Україні;
  • Підвищити рівень обізнаності українців про досвід внутрішньо переміщених дітей зі сходу України.

Контакти:

Світлана Осіпчук, директорка Музею воєнного дитинства в Україні, svitlana.osipchuk@warchildhood.org

Бегемотик

Його звуть просто Бегемотик, його мені подарувала моя теперішня найкраща подружка Саша на день народження в 2014 році. До обстрілу. Коли був обстріл і ми сиділи в підвалі, я цю іграшку не випускала з рук.
У мене був день народження 13 грудня. Саша на початку січня поїхала в Полтаву. А в кінці січня почали сильно стріляти. Три місяці ніхто в школу не ходив. Потім потихеньку почали ходити в школу. По кілька людей. Ми в школі репетирували, як до підвалу спускатися. Я з цією іграшкою не розлучалася.
Вона стоїть на поличці весь час. Коли починають стріляти, я її з собою беру. Вона мене дуже заспокоює. Чомусь вона мені надає впевненість, що зі мною буде все добре.
Коли закінчилися сильні обстріли, Саша повернулася.
Влада, нар. 2005 р.