У 1996 році правозахисниця Ґраса Машел підготувала детальну доповідь Організації Об’єднаних Націй про вплив збройних конфліктів на дітей, у якій закликала ширше визнати порушення прав дітей і молоді та впровадити захисні заходи в зонах конфлікту. Машел попередила, що в другій половині XX століття динаміка війни змінилася, перетворивши цивільне населення на явні й безпосередні мішені збройних нападів:
- Війни все частіше ведуть в межах однієї країни, а не між кількома державами.
- У бойових діях, крім державних військових структур, тепер беруть участь також недержавні збройні формування та групи бойовиків різного походження й ідеологічної орієнтації, які вчиняють жахливі злочини та тероризують цивільне населення ледь не щодня.
- Конфлікти нерідко затягуються (як-от у Судані, Шрі-Ланці, між Ізраїлем і Палестиною, в Афганістані, Уганді та Індії), тому цілі покоління змушені рости в зонах бойових дій або таборах для біженців.
- Збройні конфлікти часто виникають у бідних регіонах або державах із недостатньо розвиненою інфраструктурою, де бракує якісних медичних і освітніх послуг.
- Політичні та воєнні еліти зазвичай збагачуються коштом війни, змагаючись за владу та ресурси, що сприяє зростанню рівня бідності та структурного насильства щодо місцевого населення.
- Кількість біженців чи примусово переміщених у межах однієї країни людей щодня зростає, що змушує розвинені країни включити це питання до порядку денного.
- Сексуальна експлуатація та гендерно зумовлене насильство стають частиною повсякденного життя в зонах конфлікту, а недетоновані міни та боєприпаси продовжують становити загрозу десятиліттями після припинення вогню (De Jong 2002, Dupuy and Peters 2010, Machel 1996, Machel 2001).
Згідно з доповіддю Організації Об’єднаних Націй про вплив збройних конфліктів на дітей, цивільне населення в усьому світі все частіше і більшою мірою зазнає негативного впливу війни. Половина з них — це діти та підлітки, які не досягли повноліття (Machel 2001). За даними ЮНІСЕФ у період між 1985–1996 роками, 2 мільйони дітей було вбито під час війни, 4–5 мільйонів отримали інвалідність або серйозні поранення, 12 мільйонів дітей було переміщено або позбавлено дому, а ще мільйон втратили батьків або були з ними розлучені (Machel 1996).
У нових умовах ведення бойових дій діти є найвразливішою групою. За межами безпечного середовища, де захист дітей є пріоритетом, їм загрожують усі вищезгадані негативні наслідки збройних конфліктів. Переміщення, втрата дому й членів родини, а також розлука з батьками, від яких залежить їхнє виживання, мають довготривалий вплив на процес розвитку та дорослішання, відчутний навіть у дорослому віці.
Оскільки дитячий організм усе ще розвивається, війна становить серйозну загрозу як для фізичного, так і для психічного здоров’я дітей.
- У зоні бойових дій діти гинуть, зазнають катувань і отримують серйозні травми, що можуть призвести до інвалідності.
- Нерідко дітей змушують стати солдатами, що збільшує ризик травмування та завдання шкоди іншим.
- Брак їжі, особливо серед збіднілого населення, призводить до недоїдання та ослаблення імунної системи.
- Погані житлові та санітарні умови сприяють розповсюдженню інфекційних захворювань.
- Нестача медикаментів, медичного персоналу й якісних медичних послуг збільшують рівень смертності та показник захворюваності у воєнний час.
- Багато дітей втрачають батьків, братів і сестер, друзів і родичів. Діти, які стали сиротами, часто змушені жити на вулиці, де ризик опинитися в рабстві, почати вживати наркотичні засоби чи алкоголь значно вищий.
- Під час війни батьки зазвичай зосереджені на виживанні, тому приділяють менше уваги дітям, яким доводиться самостійно шукати сенс у тому, що відбувається.
Руйнування, бідність і насильство утворюють замкнене коло. Зруйнована інфраструктура створює перешкоди для освітнього процесу й нерідко зовсім його зупиняє Закриття шкіл не лише закриває доступ до освіти та потенційних кар’єрних можливостей, але й позбавляє дітей одного з найважливіших захисних чинників.
