Дослідниця Музею воєнного дитинства Вікторія Нестеренко опублікувала статтю в академічному журналі “Місто: історія, культура, суспільство”, основою для якої стали інтерв’ю дітей та підлітків, проведені для Музею.
Дослідження “Місто, куди я не можу повернутись”: простір тимчасово окупованих Донецької та Луганської областей у спогадах дітей із родин ВПО” розглядає, як неможливість повернутися додому впливає на психологічний стан молоді. Багато дітей та підлітків змушені були покинути не лише домівку, а й родину, залишаючи на непідконтрольних територіях своїх близьких. Для них Донбас і рідне місто залишаються не лише фізичними місцями, а й символами втрат і болю, до яких вони не можуть повернутися.
“В різні періоди життя для особистості важливо повертатись до місць, пов’язаних із дитинством, із визначними моментами життя і загалом з історією свого роду, як-от могили предків, батьківський дім. Ситуація ускладнюється також тим, що у багатьох респондентів носії родинної історії — дідусі та бабусі — залишились на непідконтрольній українському уряду території. Тож позбавлена коріння людина має лише уявний образ рідного міста, а неможливість «попрощатись» травмує психологічний стан.” – зазначає дослідниця.
Вікторія відповіла на ключові питання свого дослідження:
- Яким є вплив вимушеного переселення на зв’язок людини з образом рідного міста?
— Вимушене переселення створює емоційну прірву між минулим і теперішнім. Для дітей і підлітків, які залишили свої міста, рідні вулиці й будинки залишилися «законсервованими» у пам’яті — такими, якими вони були до війни. Неможливість повернутися перетворює ці місця на щось «недосяжне». Ті, хто зважився на поїздку назад, часто переживали шок і спантеличення — знайомі локації виявлялися чужими, занедбаними, мовби «мертвими».
- Якими є спільні для респондентів елементи образу рідного міста?
— Для дітей рідне місто – це не лише географічний простір, а місця, наповнені особистими спогадами. Більшість згадують не центр міста або відомі культурні й історичні пам’ятки, а свій рідний район, двір, знайомі вулиці, гаражі, пагорби, де каталися на велосипедах. Для багатьох саме ці, на перший погляд, буденні локації стали символами безпеки й почуття “дому”.
- Яким є колективний образ «міста Донбасу» на противагу спогадам про окремі населені пункти?
— На відміну від міст, коли дитина виросла в маленькому містечку або селі, спогади часто пов’язані з особливими моментами родинних поїздок. Це може бути та сама поїздка з батьками в McDonald’s, що ставала справжнім святом в дитинстві. Або ж родинні візити до міста, які обов’язково включали в себе похід до торгового центру “Донецьк-сіті” або перегляд матчу на “Донбас-арені”.
Читайте повний текст дослідження тут.
