Спогади про дім
На цих листівках зображені найвизначніші місця з Криму, тут всі асоціації, які можуть бути з Кримом. Це моє місто, і тут вокзал, який завжди був шумним, і там багато людей. З ним пов’язано багато цікавих історій, починаючи з того, що на циферблаті цього годинника – мало хто знає – зображені знаки зодіаку, і там прихований 12-й інший знак.
Це інжир. Він у мене асоціюється з Партенітом, з приємним вереснем, коли приємно тепло.
Тут мушлі, море, все як ми любимо.
Я їх купила перед самим від’їздом влітку, і я думала, що вже через місяць зможу повернутися до батьків, буду купатися в морі, але вийшло по-іншому. Це для мене як таке нагадування про те, що не варто сподіватись на якісь речі, будувати якісь очікування собі, але пам’ятати.
Приємно почуваюся, коли на це все дивлюся, тому що я люблю ці всі місця, я готова розповідати про них годинами. Це намальовано людьми, які теж люблять це місце.
Дарина, нар. 2002 р.
Сімферополь
Пара для лебедя
Це було влітку 2017 року. Одного дня я хотів поїхати на кар’єр покупатися, але дуже стріляли. Ми туди все ж ризикнули поїхати. Я побачив на воді одного лебедя. Ми спитали сторожа, де другий лебідь. Я знаю, що лебеді поодинці не живуть, вони помирають. Охоронець сказав, що його хтось застрелив. Ми плавали й намагалися лебедя погодувати, але він не плив до нас.
На уроках малювання ми вивчали птахів. Вчителька показала, як малювати птаха на прикладі папуги. А ми могли намалювати будь-яку пташку. Я вирішив намалювати цьому лебедю пару. І намалював лебедя на воді.
Це перший лебідь, якого я намалював.
Костянтин, нар. 2008 р.
Авдіївка
Вболіваємо за Донбас
Цей шарфик у мене з’явився за рік до початку війни. Ми стали з хлопцем ходити часто на футбол на «Зорю». Його батько подарував нам два цих шарфика як уболівальникам «Зорі». Ми їх носили, коли ми ходили на футбол і просто як шарфики, вони завжди були з нами. Для мене це як нагадування про те, ким я була, ким я стала і через що довелося пройти заради цього. Тому що цей шарфик був зі мною весь час, коли я поїхала.
Я ніколи його не губила, ніде не залишала. Навіть коли ми збирали речі, ще в 2014 році, це було перше, що я поклала в сумку. Це була взагалі єдина тепла річ, яка була у нас в жовтні 2014 року в Одесі, де було вже досить холодно і гидко. Я його носила в Одесі як шарфик, тому що вибору особливо не було.
Іноді «Зоря» грала в Одесі, ми ходили. Навіть було таке, що грав «Шахтар» просто з «Динамо» в Одесі, але у нас не було шарфиків «Шахтаря», тому ми пішли з шарфиками «Зорі». Це для нас був як символ, що Донбас підтримує один одного і не важливо, за кого ми вболіваємо: за «Шахтар» чи «Зорю». Ми вболіваємо за Донбас.
Тетяна, нар. 1995 р.
Луганськ
Шеврон дружби
72-а бригада стояла у нас вісім місяців. Наближався час, коли вони мали мінятися. Спочатку в грудні, але потім запровадили воєнний стан, і вони лишилися ще на пару місяців.
Вони дуже добре з нами спілкувались. Завжди питали, як справи. Одного разу я йшла додому і дуже сильно кашляла. Один військовий — Валік його звали — спитав, чи я захворіла. Наступного дня він сказав, що відведе мене до лікаря. Лікар Лариса мене зустріла, обняла і дала таблетки. Сказала прийти ввечері, якщо краще не стане. У нас не вийшло: ввечері почали стріляти. Я була у своїй кімнаті, а мама сказала, що до мене прийшли. Лариса прийшла, знову мене послухала. Вона до мене почала приходити, і ми з нею дуже добре потоваришували. Потім її перевели на підвищення, і вона поїхала в інше місто. Але коли була можливість, вона завжди приїжджала і до мене заходила, шоколадку приносила.
А цей шеврон дали мене хлопці з її бригади. Там було кілька хлопців, з якими ми добре спілкувались, і вони мамі допомагали. Я додому прийшла, і мама сказала, що на посту стояв Богдан і пообіцяв, що ввечері прийдуть попрощатися. Я вийшла — там стояли Богдан і Рома. Вони сказали, щоб не забувала їх. І вони будуть писати. Один з них шеврон зняв, а потом і другий. Це було за дні три до того, як вони їхали. Але вони вирішили раніше попрощатися — раптом потім не встигнуть.
Дивлячись на шеврон, я згадую, що такі хлопці стояли. Він просто лежить у мене. Я думала на портфель пришити, щоб був.
Діана, нар. 2004 р.
Зайцеве