Перетворюючи досвід у знання

Як особистий досвід чи спостереження за досвідом інших можуть перетворитися на дослідження, проєкт, фільм або інституцію?

Андрій Борутя розповів, чому локальна історія важлива для громад, ініціатив і культурних середовищ, та показав, де шукати джерела — від архівів до локальних медіа. Учасники дізналися, як дослідницька робота переходить у публічну історію, виставкові формати чи мистецькі практики, а також ознайомилися із сучасними методами документування досвіду й роботи з усною історією.

У чому особливість роботи з колективною пам’яттю Донеччини та Луганщини? Як персональний досвід може стати поштовхом до дослідження досвідів свого покоління?

Віталій Матухно представив історію та трансформацію проєкту «Галерея Неотодрешь» і розповів, як повномасштабна війна змінила його роботу, зокрема через проєкт «14-8-22». Він  презентував книгу «За нас, за вас і за Донбас» та поділився принципами її створення та значенням альтернативних підходів до документування, які розвивають незалежні ініціативи.

Як забезпечити поінформовану згоду на інтерв’ю та водночас зберегти конфіденційність учасників, дозволивши їхнім історіям бути почутими?

Вікторія Нестеренко розповіла про створення безпечного простору для респондентів, принципи відповідального документування досвідів дітей та важливість автентичної репрезентації голосів учасників. Окрему увагу вона приділила темі турботі дослідника про власний ресурс, адже робота з чутливими темами потребує стійкості та підтримки.

Чому експедиції регіонами України важливі для запису усноісторичних інтерв’ю і як зібрані матеріали стають основою публічноісторичних проєктів?

Андрій Усач та Анна Яценко розповіли про польові експедиції, під час яких записували усноісторичні інтерв’ю та оцифровували сімейні архіви. Спікери показали, як ці матеріали перетворюються на виставки, документальні фільми, подкасти та графічні історії, допомагаючи осмислювати травматичне минуле.

Як кіно може стати способом рефлексії і які етичні питання виникають під час створення документальних стрічок?

Богдан Приходько розповів про документальне кіно як спосіб зберегти простір і час, що зникають, а також як інструмент терапії, рефлексії та зцілення для героїв, команди й глядачів. Він поділився досвідом роботи з дорослими та дітьми з Донеччини, які постраждали від війни, і пояснив, чому важливо збирати спогади та свідчення українців для майбутніх поколінь.