Проведення інтерв’ю є одним з головних напрямів роботи Музею воєнного дитинства.
У 2020 році наш Музей розпочав свою роботу в Україні з документування досвіду дітей та підлітків (до 18 років на момент початку війни), на життя яких вплинули війна на сході України та тимчасова окупація Криму. З ними ми зробили дві виставки в Україні — влітку 2021 року в Києві і у січні-лютому 2022 року у Херсоні. Після 24 лютого 2022 року ми збираємо свідчення дітей та підлітків з усіх регіонів України, а також тих, хто через війну опинився за кордоном.
Дослідники Музею воєнного дитинства використовують метод усної історії, аби були почуті діти, чий досвід життя під час війни часто не враховується, і щоб передати життєвий досвід очевидців історичних подій.
У цій статті історикиня та дослідниця Юлія Скубицька поділиться досвідом та порадами щодо збору свідчень та проведення інтервʼю.
Юлія Скубицька – історикиня, дослідниця у Принстонському університеті та директорка Музею воєнного дитинства у 2020-2022 роках. Юлія здобула ступінь PhD з історії у Пенсильванському університеті, США, досліджуючи пізньорадянське суспільство. Вона також організувала чимало виставок і конференцій, серед яких: “Contested Bodies: Identities and Spaces in Post-Soviet Territories”, “(Un)Witnessable: Holocaust in the East” в Університеті Пенсильванії.
Усна історія є непростим, але водночас дуже важливим методом дослідження. Адже він дозволяє зрозуміти досвід проживання подій, що відбулися та побачити, як учасники тих подій розуміють їх в часовій перспективі.
Це може бути робота з травматичним досвідом, що міг завдати психологічної травми. Тобто людині, у якої ви братимете інтервʼю для збору свідчень, могла бути нанесена шкода психіці внаслідок проживання події, яка викликала дуже сильний страх або дуже засмутила. Тож, перед нами, як дослідниками, стоїть дуже важливе завдання — не травмувати людину повторно й не травмувати себе.
Історикиня та дослідниця Юлія Скубицька перед роботою з усною історією рекомендує подивитися інтерв’ю з людьми, що пережили Голокост та прочитати книгу “Свідчення Голокосту: Руїни пам’яті” Лоуренса Л. Лангера (англ. “Holocaust Testimonies: The Ruins of Memory” Lawrence L. Langer), аби підготувати себе.
Люди, які пережили важку травму, можуть відчувати ефект “Казкового килима”, як називає його Юлія Скубицька. Це момент, коли людина емоційно переносить себе в ситуацію, де сталася травма. Відповідно, дослідники повинні бути дуже обережними з цим, бути чутливими до змін у стані респондента.
Важливо створити максимально комфортні умови для запису інтерв’ю, робити перерви й також бути чутливими до себе. Наприклад, зробити чай, підготувати печиво, переконатися, що ви сидите зручно.
Як дослідники, краще уникайте питань про “як ви почувалися” або питань, через відповіді на які людина будуватиме наратив пасивної жертви. Ваша розмова може бути першою розповіддю про пережиті події. Саме вона може повпливати, як людина інтегрує цей досвід у своє життя. Ще одне завдання інтервʼюера/-ки — не пропонувати людині будувати образ “жертви”.
Аби розпочати збір усних історій, варто розуміти, що для того, аби пережитий досвід інтегрувався до її теперішнього “Я”, потрібен час. Коли людина знаходиться ще в травматичних подіях, то робота психіки спрямована на виживання. Для того, щоб почалася інтеграція, треба вийти з “режиму збереження життя”.
Підготовка до інтервʼю
.
Ми ділимося декількома порадами, як підготуватися до інтервʼю. Це не вичерпний перелік, однак саме ця база може допомогти вам успішно й комфортно провести розмову.
- Дізнайтеся якомога більше про події.
- Підготуйте або добре ознайомтеся (якщо у проєкті є підготовлений) з опитувальником. Про нього ми розповімо детальніше.
- Зустріньтеся з респондентом, поспілкуйтеся на недотичні до інтерв’ю теми, встановіть довірливі стосунки.
- Оберіть місце проведення. Це повинно бути місце, де обом учасникам інтервʼю має бути комфортно.
- Розкажіть респонденту про проєкт, для якого ви збираєте свідчення.
- Чітко поясність учаснику/учасниці інтерв’ю його/її права і те, що для вас важливо, щоб людина цими правами користувалася.
Рекомендуємо мати перед собою записаний вступ до інтерв’ю. Особливо, коли ви проводите перші інтервʼю, аби бути впевненими, що ви озвучили все необхідне.
- Якщо інтерв’ю на складну тему, запропонуйте поговорити про питання, окреслити кордони того, про що можна, а про що не варто запитувати.
- Розкажіть про можливі емоції, які людина може переживати під час розмови (для травма-інформованих інтерв’ю).
- Пропишіть для себе, що ви очікуєте почути.
- Обговоріть використання реального чи вигаданого імені.
- Обговоріть з респондентом архівування та використання матеріалів. Важливо обговорити це саме перед початком запису, адже якщо ваша мета, наприклад,
- наприкінці мати відео, а респондент не погоджується на публікацію, ви можете лише витратити час обох.
- Перевірте роботу техніки: заряд батареї, якість звуку чи відео, тощо.
Підготовка опитувальника
.
Усні історики досить гнучко підходять до підготовки опитувальника. Наприклад, для соціологів, наявність опитувальника є обовʼязковою, для усних істориків — не завжди. Однак, ми рекомендуємо завжди його мати. Не обовʼязково точно слідувати запитанням, але краще мати таку підказку для розуміння, що і як краще запитати.
Перед створенням опитувальника, ви, як дослідники, повинні розуміти мету інтервʼю, що ви хочете дізнатися. Памʼятайте про розрізнення того, що ви хочете дізнатися і які запитання варто для цього поставити. Наприклад, якщо ви хочете дізнатися про стосунки з рідними, то, якщо ви напряму задасте це питання, то отримаєте набагато менше відповідей, ніж якщо обиратимете дотичні запитання, що можуть це окреслити. Потім можна поставити це запитання напряму.
Поради під час інтервʼю
.
- Зазвичай інтервʼю проводиться в два етапи: довільна розповідь про себе й структуроване інтервʼю на основі неї. Якщо це неможливо, розпочніть з загальних запитань: розкажіть про себе, звідки ви, тощо. Це дозволяє людині налаштуватися на розповідь, розслабитися і створює простір для проявлення “Я”.
- Ставте додаткові запитання. Це частина стандартної техніки, яка дозволяє “іти за оповідачем”, зрозуміти його/її логіку.
- Уникайте закритих питань
- Будуйте інтерв’ю так, щоб людина мала можливість розповідати про значення, які саме вона надає своєму життю і подіям в ньому. Інакше ми можемо ніколи не дізнатися правдиве значення для інтервʼюї.
- Будьте дуже обережними з конфронтаційними запитаннями. Вони руйнують довіру. Конфронтаційні запитання можуть використовуватися журналістами, але не усними істориками.
- Якщо тема чи людина викликають у вас сильні емоції, можливо, варто утриматися від інтерв’ю.
- Краще брати інтервʼю в однієї людини за раз. Декілька інтервʼюї одночасно можуть розфокусовувати взаємодію.
Поради, що зробити після інтервʼю
.
- Одразу після інтерв’ю запишіть свої враження та спостереження. Це можуть бути елементи невербальної комунікації, які ви помітили. Саме вони пізніше гратимуть роль у розумінні того, що відбулося.
Підпишіть реліз або інформовану згоду. Це документ, у якому ви отримуєте згоду на використання отриманої інформації. Етично підписувати такий документ після інтервʼю, коли людина знає, що саме вона розповіла.
Залиште свої контактні дані. Окрім збереження звʼязку, це також надасть людині можливість вийти з проєкту, якщо вона забажає.
Якщо це невеликий проєкт, варто підтримувати контакт з учасниками. Коли ви організовуєте виставку, запросіть їх, влаштуйте особливу подію. Це наш внесок у добробут людей. Особливо музеї мають такі можливості. Наприклад, Музей воєнного дитинства запрошував тих, хто поділився своїми історіями, на свою першу виставку у Києві у 2021 році.
Що важливо уникати, якщо ви працюєте з усними історіями
.
- Перекручувати, змінювати текст.
- Подавати компіляцію як нередагований текст. Якщо відбуваються зміни в тексті, має бути прозоре пояснення.
- Порушувати принцип безпеки учасника/-иці інтерв’ю.
- Тиснути на учасника/-ицю під час інтерв’ю.
- Маніпулювати учасником/-цею. Наприклад, кажучи, що це дуже важлива тема й потрібно всім про неї розповісти.
- Платити за участь в інтерв’ю. Це має бути вільний обмін. Як тільки починається винагорода, ми вже не маємо справи з вільною згодою.
- Примушувати когось до участі в проєкті.
Етика усної історії
.
Оскільки ми працюємо з людьми, етика є дуже важливою. Коли ви виступаєте інтервʼюером/-кою, памʼятайте, що респонденти заслуговують на повагу, навіть, якщо ви не погоджуєтеся з ними чи їхні вчинки є вам незрозумілими.
- Будьте зацікавленими в людині, в якої ви берете інтерв’ю. Памʼятайте, що історія — не про вас, а про респондента.
- Представляйте свідчення з повагою і достоїнством, коли комунікуєте їх з іншими.
- Дотримуйтеся прозорої комунікації. Опубліковані результати досліджень можуть вплинути на чиєсь життя. Тому, якщо ви не знаєте, як краще вчинити, аби не зашкодити учасникам, зверніться до них і уточніть, як їм буде найкраще. Наприклад, чи можна використовувати справжнє імʼя.
- Подумайте, що ви можете дати людині, або громаді, з якою працюєте.
Архівування та безпека даних
.
Питання архівування важливо вирішити до того, як ви почнете записувати історії. Все, що потрапляє в цифровий простір, повинно мати хороший захист. Особливо непросто знайти достатньо захищеного простору для збереження відеозаписів. Тому, наприклад, усні історики США не заохочують записувати відео під час інтервʼю.
В публічний простір інтерв’ю або його фрагменти в оригінальному записі можуть потрапляти виключно зі згоди респондента, що закріплюється у письмовому документі згоди. Іноді також прописують обсяг цитованого тексту, що буде використано.
Дослідники зобовʼязані забезпечити максимальний захист персональних даних. Особливо під час війни. Найпростіші способи — це зберігати на сервері, що не підключений до Інтернету, кодувати й використовувати анонімізацію. Однак, також продумайте план евакуації в разі потреби.
Найкраще — перед початком роботи збору історій — обговорити питання архівування з експертами з кібербезпеки.
Будьте обережними й памʼятайте, що ви працюєте з живими людьми. Ваші дії можуть суттєво вплинути на їхнє життя.
Дослідники й дослідниці мають неймовірну можливість дати голос різноманітним досвідам та історіям. Вони можуть стати першими, кому учасники інтервʼю розкажуть про пережитий досвід, або допомогти інтервʼюї інтегрувати його до теперішнього “Я”. Та разом з цією можливістю приходить і велика відповідальність — не завдати шкоди. Тож, заохочуємо усіх дослідників максимально дотримуватися стандартів етики та принципів захисту персональних даних героїв.
Стаття була написана після воркшопу для дослідників і дослідниць “Усна історія: вступ до теорії і практики”, що організував Музей воєнного дитинства. Слідкуйте за сторінками Музею, щоб отримувати більше корисних матеріалів.
