Skip to main content

Розуміння того, наскільки досліднику/дослідниці, під силу документування історії, якою ділиться респондент, важливо для того, аби не нашкодити обом сторонам інтерв’ю. 

Про це директорка Музею воєнного дитинства Світлана Осіпчук розповіла під час онлайн-тренінгу «Збір усних історій: підготовка та процес». Захід був організований Фондом «Партнерство задля стійкості України».

Під час тренінгу Світлана розповіла про принципи роботи Музею воєнного дитинства, поділилася практичними кейсами усноісторичного документування команди, сфокусувалася на особливостях підготовки до збору усних історій і детально зупинилася на оцінці ризиків збору усних історій.

Ділячись досвідом з колегами, які працюють з методом усні історії, спікерка зауважила: “Кожен, хто працює з інтерв’ю, має розуміти – те, що людина ділиться власним досвідом проживання подій – для нас подарунок. Це внесок людини в загальні знання спільноти. І нам потрібно з великою повагою ставитись до того, що вона вирішила нам розповісти».

За словами Світлани, одне з головних завдань дослідника, що проводить усні інтервʼю – не нашкодити людині, яка розповідає про своє минуле.

Нагадаємо, нещодавно команда Музею воєнного дитинства відвідала тренінг із роботи з пам’яттю на базі травмоінформованого підходу у Чернігові. 

Дана стаття була підготовлена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України”. Зміст цієї публікації/статті є виключною відповідальністю Музею воєнного дитинства і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.