18 вересня у шведському місті Сундсвалль відкрилася виставка Музею воєнного дитинства.
На виставці представлені історії шести дітей з Харкова, Луганської, Донецької та Харківської областей. Їхні свідчення та предмети дають змогу відвідувачам глибше зрозуміти наслідки війни для дітей.
Також експозиція представляє досвіди людей з інших країн світу: Боснії і Герцеговини, Іраку, Сирії, Палестини, Косова, Ємену, Афганістану, Лівану і Хорватії.
📆 Виставка триватиме до 8 березня 2026 року, вхід вільний.
До січня 2026 року у Шведському музеї військово-повітряних сил у Лінчепінгу триває ще одна виставка музею — «LISTEN».
Піжама тигрюля
«Показували новини, що війна почалась. І ми зразу за диван у куточку, щоб скло не розбилося. І дивилися телевізор. З мамою, братом, і потім тато приїхав з роботи. Ми сказали, що війна, і відразу поїхали до бабусі. Потім сказали, щоб ми поїхали в Німеччину.
Ми спочатку їхали на поїзді, а потім на автобусі. Я пам’ятаю, як уночі через кордон ішли й трималися за плед, щоб не загубитися. А потім, коли ми біля кордону стояли, я ненароком заснула. І мене понесли! Це піжама тигрюля, вже маленька на мене, я в ній була, коли їхала».
Катерина, нар. 2017, Харків
Літак міг впасти на село
«Збитий пілот — хороша людина. Він міг евакуюватися, і літак би впав на якесь село з повним боєкомплектом, і було б дуже погано. Він з одним крилом умудрився вирівнятися, пролетіти над нашим селом і впасти в поле.
Після окупації були потрібні дрова. Ми поїхали в посадку, де впав цей літак, бо він зчухав багато дерев. Там був велетенський, могутній дуб, який він просто зрізав. Якраз за цим дубом лежав літак. Поки ми попиляли той дуб, я взяв собі пару детальок».
Ілля, нар. 2007, с. Бригадирівка, Ізюмський р-н, Харківська обл.
Настiльний тенiс із дiдом
«До війни у нас вже був комп’ютер. Часто на ньому грали. Футбольний м’яч і вже ближче до початку подій – настільний теніс. Це звичайнісінька ракетка для настільного тенісу, яку я купив у дитинстві. Зв’язок з моїм загиблим дідом і спогад про обіцянку, яку ми один одному дали. Дід до його виконання не дожив рік.
Я якось до нього привіз ракетки, ми з братом набивали в повітрі. Він каже: «Давайте зробимо стіл і будемо грати». Знайшли два шматка фанери, вирізали їх, поклали на стіл, закріпили сітку. Було весело. Начебто і піддавався, а все одно було сильно. Він це все так красиво робив, подавав. Це заворожувало.
Я зрозумів, що почалася війна. Коли почалося розголошення, що шукатимуть будь-яких ополченців і всіх, хто до них причетний. Коли почалися контри за територію. Спочатку у нас ополченці стояли, робили барикади на дорогах, а потім вже приїхала українська армія, і вже на цих місцях свої БТРи, танки. Їдеш понад дорогою, зліва БТРи в кущах, праворуч танки в кущах. А далі через 10 км блокпост ополченців з дробовиками, з рушницями мисливськими. Було не особливо весело в цей момент. І ми поїхали.
Дід і бабуся залишилися. А потім у нього виявили рак крові. Однією сумної вночі він прокинувся від того, що задихається, кров ніяк кисень йому не закидає по організму. І швидка ще їхала півгодини. Вони на початку взагалі не хотіли виїжджати, говорила бабуся. Приїхали вже, коли було пізно».
Олександр, нар. 2002, м. Лиман, Донецька обл.
Картина з пластиліну
«Через вроджені проблеми зі здоров’ям мені не дозволили ходити в дитячий садок. Перш ніж піти в перший клас, я аж чотири рази лежав у дитячій поліклініці в Дніпрі. Після операції мені розхотілося малювати, але досі тягнуло до пластиліну — бо більшість уроків фізкультури в другому класі ми гралися надворі або ліпили з пластиліну і я дуже полюбив пластилін. 2017 року я почав активно взаємодіяти з волонтерами проєкту «Олені Святого Миколая». Вони збирали дитячі новорічні листівки та подарунки і роздавали їх тут. Ми познайомились під час «ЕдКемп Україна», моя художня школа виготовила для них 600 магнітів із пластиліну. Це була моя ідея, і я зробив найбільше магнітів — аж 80. Волонтери вирішили організувати для нас невеликий фестиваль. Поруч із місцем проведення фестивалю був ставок — дехто казав, що на дні досі лежать дві бомби. Ще наша художня школа проводила виставку, де ми показували свої роботи. Ця робота — одна з моїх перших, я зберіг її».
Дмитро, нар. 2007, м. Золоте, Луганська обл.
