Запрошуємо до фантастичного світу Лева! Але не того, який живе у джунглях, а того, який звичайний хлопчик. Левчик обожнює вигадувати, стрибати, ганяти, гарчати і завжди має багато-багато справ.
Що буде: Ми разом читатимемо «Левову книжку», навчимося робити «сонячних червʼяків» і підкоримо каляки-маляки. 

Під час зустрічі діти зможуть власноруч виготовити листівку й спробувати різні творчі техніки для розвитку креативного мислення.

Для участі в події просимо зареєструватися за цим посиланням   

Коли? У п’ятницю, 4 жовтня, 16:00
Для кого? Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку
Де? Київ, Центральна бібліотека ім. Т.Г. Шевченка для дітей (просп. Берестейський 25А).

Марія Артеменко – дитяча письменниця, методистка лабораторії дитячого читання Малої академії наук України.

Зустріч проводитиметься за підтримки Програмного офісу forumZFD в Україні.

Про виставу

Ми пропонуємо підліткам взяти участь у створенні документальної театральної вистави «Озимі» про їхнє життя під час війни під менторством українських режисерів. В кінці травня виставу покажуть в мистецькому просторі Києва. Вистава буде побудована на історіях самих учасників та учасниць, їхніх досвідах та ідеях. Через взаємодію у групі підлітки зможуть висловитися у мистецькій формі про те, що сьогодні для них є актуальним і важливим. 

Учасники отримають знання та навички сучасних театральних практик, а саме акторської майстерності, перформерства, створення документальних драматичних текстів/п’єс, режисури, звукорежисури, арт-обʼєктивізації. Попередній досвід створення мистецьких творів, зокрема театральних, не потрібен. 

Менторами програми є діячі сучасного українського театру, які мають міжнародний досвід реалізації подібних проєктів – Андрій Май та Пьотр Армяновський.

Про заняття

Проєкт складатиметься з зустрічей (онлайн та офлайн в Києві) протягом квітня-травня 2024 року. Від учасників очікується регулярне залучення протягом усього часу до моменту прем’єри вистави. В квітні офлайн події відбуватимуться кожну п’ятницю (о 17.30)  та неділю ( о 14.00). В травні від учасників очікується офлайн присутність в період з 24 по 31 травня. 

Для участі у проєкті необхідно  та надіслати творче завдання до 29 березня включно.

Умови участі:

• вік: 14-18 років,
• записати відео про себе від 1 хвилини у довільній формі,
• написати невелику розповідь про важливу для вас людину,
• можливість відвідувати офлайн події в Києві кожну п’ятницю та неділю квітня,
• постійна присутність в Києві з 24 до 31 травня,
• готовність постійно бути залученими в процес.

Нашу війну називають найдокументованішою війною в історії. Після початку повномасштабного вторгнення музеї, громадські організації та приватні ініціативи документують різні аспекти війни, воєнні злочини російської армії на території України та життя цивільних. 

У межах виставки директорка Музею воєнного дитинства Світлана Осіпчук розповість про діяльність, особливості роботи музею в сфері публічної історії та усноісторичних досліджень дитинства під час війни. Під час зустрічі зможемо обговорити:

• як усноісторичні інтервʼю можуть “працювати” поза межами класичних академічних досліджень;
• що треба знати, коли ви починаєте дослідницьку роботу та організовуєте власну роботу як соло дослідника чи частини команди. 

Також дослідники й дослідниці матимуть змогу познайомитися між собою, поділитися власним досвідом, поспілкуватися з однодумцями.

Коли? У вівторок, 3 жовтня, о 17:00
Де? У Польському Інституті в Києві (вул. П. Сагайдачного 29-В)
Для кого? Для молодих дослідників та дослідниць, працівників музеїв та всіх, хто працює із усноісторичними свідченнями.

Психологиня Інна Строгова допоможе вам розуміти та виявляти страхи чи тривогу у дітей. Вона також поділиться практичними вправами, як впоратися з ними, та відповість на ваші запитання. 

Коли? У четвер, 16 березня, о 18:00 (за київським часом).
Для кого? Для батьків, вчителів, вихователів.
Де? На платформі Zoom.

Інна Строгова – КПТ-психологиня (згідно європейських стандартів EABCT), яка має понад 8 років досвіду роботи з дітьми та дороcлими за напрямками: батьківсько-дитячі стосунки, тривожні розлади, депресія, робота з самооцінкою, регуляція злості.

Ольга Купріян знайомила дітей зі своєю новою двомовною книгою “Муркиця загубилася”. Разом з книжкою учасники читань пережили авантюрну пригоду Ясі та її мами, які під час евакуації з Києва до Варшави, шукали в потязі свою кицю Муркицю, що загубилася. Діти не лише поговорили з авторкою, а й власноруч виготовили героїв книги — котиків.

Дехто з дітей поділився своїм досвідом воєнного дитинства і наш Музей додав 2 історії до своєї колекції. Якщо ви бажаєте, аби історія вашої дитини, на яку вплинула війна, була почутою, будь ласка, заповніть цю форму: bit.ly/3IVtjzn

Ольга Купріян — письменниця, яка знає все про українських бобрів, уміє викликати Гумову Дупу й писати підліткові щоденники. У мирний час Ольга мешкає в Києві, але, як багато хто сьогодні, знайшла прихисток у Кракові, де продовжує писати книги для дітей. 

Понад десять років Ольга працює в галузі літературної критики й популяризації читання. Від 2013 року – часу відкриття проєкту «БараБука» – зосередилася винятково на дитячій і підлітковій літературі. Стипендіатка програми «Краків – місто літератури ЮНЕСКО».
Працює з дітьми, підлітками й дорослими у сфері літературної освіти як лекторка й ведуча практикумів. Авторка десятка книжок для дітей і підлітків: «Солоні поцілунки», «Боброго ранку!», «Беркиць проводжає дідуся», «Суперклей для вази», «Мамонт», «Кісточка оливи», «Коляда з лицарями», «Мирослава та інші з нашого двору» та інші. За повість для підлітків «Щоденник Лоли» отримала премію «ЛітАкцент року 2018». У співавторстві з журналісткою Яніною Соколовою написала книжку для дорослих «Я, Ніна» (2019), яка отримала відзнаку BookForum Best Book Award 2020 у категорії «Сучасна українська проза». Обожнює книготерапію і щовечора практикує читання вголос разом зі своєю дитиною.

Дякуємо Klub Ukraiński w Krakowie – Fundacja Zustricz за співорганізацію події, “Meeting point” за затишне приміщення, а Тетяні Підіпригорі— за фото. І, звісно, дякуємо нашим читачам і читачкам, що створили ці читання незабутніми!

Більше фото шукайте тут:

Проєкти Музею воєнного дитинства в Україні здійснюються за підтримки Forum ZFD.

Інна Строгова – КПТ-психологиня (згідно європейських стандартів EABCT), яка має понад 8 років досвіду роботи з дітьми та дороcлими за напрямками: батьківсько-дитячі стосунки, тривожні розлади, депресія, робота з самооцінкою, регуляція злості. 

У цій статті психологиня Інна Строгова поділиться порадами і вправами, які ви можете виконувати як для себе, так і з дітьми. Ми рекомендуємо перш, ніж проводити вправи з дитиною, спробувати на собі: перевірити чи правильно ви зрозуміли, чи комфортно вам. Памʼятайте, що нам важко опікуватися кимось, якщо ми не вміємо турбуватися про себе. 

Зараз є дуже важливим як ми сприймаємо сьогодення, думаємо і говоримо про те, що відбувається навколо. Наше сприйняття може додавати сили рухатися далі, а може й виснажувати. Якщо до вас чи вашої дитини приходять негативні думки — це нормально, оскільки думки є продуктом нашоі свідомості. Вони можуть бути дуже різними. Щоб легше переживати їхній вплив на емоції, можна навчитися їх помічати.

Коли трапляється певна ситуація, у нас виникають думки, що породжують наші емоції. І лише емоції, що ви відчуваєте після тієї думки, впливають на поведінку. А вже від поведінки залежать наслідки. Коли у нас зʼявляється думка, ми можемо прийняти рішення чи хочу я нести з собою цю думку, чи ні. Наші дії необовʼязково мають залежати від неприємних думок чи емоцій.  

Єдине, на що впливає ваша думка — це на емоції, але не на наслідки. На наслідки впливають дії, які ви можете обрати самостійно.

Розкажіть дитині, що з думкою можна впоратися. Діліться, розказуйте, нагадуйте собі, що ви можете обрати як реагувати на кожну з них.

Якщо протягом виконання будь-якої з вправ, у вас чи у вашої дитини виникатимуть негативні думки, поверніться до цього розділу. Перечитайте і нагадайте собі, що думка є лише думкою. Саме ми вирішуємо, якою буде реакція на неї. 

Вправа 1: Створення історії вашої стійкості

Яка мета цієї вправи? 

Коли ми маємо багато страшного болючого досвіду, мозок може ніби вибірково обробляти інформацію. Наприклад, це можуть бути лише болючі спогади. Наше ж завдання полягатиме у тому, аби сформувати цілісну історію і покласти її в нашу “бібіліотеку” в мозку — у гіпокамп. Це буде тим, що додасть можливість зрощувати нашу стійкість і пружність до обставин. 

Вправа схожа на створення терапевтичних історій (як створювати такі історії для дітей, читайте тут), але є більш індивідуальною, що ми можемо розповісти про себе. Це також може бути історія сімʼї, родини, спільноти.

Існує декілька варіантів, як виконати цю вправу. 

Варіант 1: 

Самостійно або з дитиною малюємо пряму без початкової крапки, але зі стрілочкою вперед. Тобто лінія не має чіткого відліку початку, але точно має продовження. 

На цій лінії позначаємо першу крапку — початок війни. Можете записати, а можете проговорити, що було в момент, коли почалося повномасштабне вторгнення: де і з ким ви були, як почувалися. 

Потім позначаємо інші знаки на лінії — це події, що відбувалися протягом року нашої стійкості й були важливими для нас. Наприклад, зміна школа, переїзд, чи, можливо, купили песика, чи втратили близьку людину. Символи можуть бути різними, залежно від того, чи була це хороша подія, чи ні. Коли ми записуватимемо події, що завдали нам болю, важливо вказати, що чи хто допомогли нам впоратися з ними. 

Під час цієї частини вправи з дитиною, ви можете відразу побачити, з якими подіями дитина впоралася, а які досі залишилися для неї як відкрита рана. Так само і для вас: згадайте свої події. Це може бути одна, чи три, чи десять, кількість тут не має значення.

Якщо дитина не може згадати, допоможіть їй. Ми можемо навчитися щиро та підтримуюче говорити про те, що болить. Саме так гояться душевні рани)

Наступна крапочка — “Життя зараз”. 

Тут ви описуєте, що є у вашому сьогоденні. Добре згадати, що є доброго, а що спричиняє труднощі зараз. У нас немає цілі надягнути рожеві окуляри чи налякати себе. Наша ціль — побачити, що є зараз, як було на початку, що відбувалося потім і де наша точка “тут і зараз”.

І остання, але чи не найважливіша зупинка на шляху історії нашої стійкості, наші мрії.
Для когось ця частина може бути найскладнішою. І це — нормально. Зараз багато хто стикається з проблемою неможливості мріяти і планувати своє майбутнє. Коли нашому життю загрожує небезпека і ми живемо в повній невідомості, наш мозок зосереджується на моменті “тут і зараз”. Якщо ваша функція “мріяти” зараз заблокована, поверніться до точки “Життя зараз”, згадайте, що є хорошого і памʼятайте, що наше завдання зараз — це мріяти, попри тривогу, страх чи зневіру. Немає нічого гіршого, ніж відкладати мрії на ідеальний момент, чекаючи, коли закінчиться війна. Ми не знаємо, що буде завтра, але в наших силах — творити наше життя. А саме мрії є орієнтиром для цього.

Дуже добре, коли ми можемо намалювати ці мрії, знайти картинки чи образи, що боронитимуть їх. Звісно, можуть бути такі собі “хмаринки зневіри” — моменти смутку чи розчарування. Та коли вони пролітатимуть над вами, подивіться на свою картинку намальованих мрій і памʼятайте, що ваші мрії залишаються з вами. 

Однак, тільки візуалізації  мрії — замало. Потрібно крокувати посильними кроками до мрій. Складіть список маленьких завдань чи справ, що ви можете робити регулярно потрохи, аби наближати здійснення ваших мрій. Не робіть їх великими, адже недосяжність може налякати. Подумайте, що ви можете або вже робите щодня. Поставте собі запитання: “Що я можу робити сьогодні, щоб наблизитися до мріі?”.

Варіант 2:

Цю саму вправу можна зробити трішки по-іншому. 

Зробіть конверти з такими ж історіями, як на лінії: 

1. Що було на початку війни;
2. Що трапилося протягом цього року;
3. Де я є зараз;
4. Які мої мрії. 

Переглядайте свої ці малюнки чи конверти за потреби. Якщо ж виникає тривога чи страх, поверніться до розділу про думки. Нагадайте собі, що думки — це лише думки, ми можемо обрати як на них реагувати, чи дати їм заполонити увесь простір у голові, чи помітити їх та повернутися до справ. Ми самі обираємо, як на них реагувати. 

Вправа 2: поповнення внутрішньої енергії

Якщо ви відчуваєте, що вам важко мріяти, а життя перейшло лише на “тут і зараз”, може бути, що ваш “внутрішній акумулятор” розрядився. Щодня ми вкладаємо у щось свою енергію і, зрозуміло, що нам потрібно знати як відновлювати її. 

Ви можете роздрукувати це зображення, намалювати чи зробити нотатки в телефоні. 

Поставте собі запитання “Чим я сьогодні заряджу себе?”. Це може бути невеликий список справ, що зазвичай приносять вам додаткові сили й дарують енергію. У цій вправі немає мети написати чим більше, бо тоді буде дуже легко загубитися. Зробіть невеликі нотатки, а якщо багато речей “заряджають” вас, розділіть їх на категорії. 

Ми дамо невелику підказку, що може приносити іншим сили і енергію. Можливо, якщо ви не можете скласти свій перелік самостійно, щось відгукнеться з цього списку:

• Єднання, спілкування з іншими людьми; 
• Навчання;
• Гумор;
• Буденні справи: рутина, що ми мали в нашому повсякденному довоєнному житті;
• Рух: прогулянка чи спорт.

Ще одна підказка, яку ви можете використати при виконанні цих вправ з дитиною, це — слова підтримки. Коли ви не можете підібрати слів, спробуйте використати ці фрази:

• Ти відчуваєш зараз злість/смуток/біль/роздратування. Це нормально.
• Я/ми — поруч.
• Розкажи мені про свій біль/про біль ведмедика. 
• Ми впораємось, тому що…
• Зараз твоє тіло тремтить, боїться, та всередині тебе є суперсили, є світло, є любов рідних, поруч добрі сильні люди, що нас захистять.

Вправа 3: Хмара “безнадії, розпачу, зневіри”. 

Іноді до нас може прилетіти така собі “хмара безнадії, розпачу чи зневіри”. І це є нормально. Ми не можемо контролювати свої думки весь час. Головне — помітити, розпізнати і здути цю хмаринку. 

Коли ви відчуваєте, що маєте таку “хмару” над вами, спробуйте її змалювати. Намалюйте себе й хмару над своєю головою, або зробіть колаж. Опишіть детально, яка вона, про що ви зараз думаєте, що вас обтяжує. 

Запитайте себе чи дитину (залежно для кого ви робите цю вправу), чи хочете ви прогнати цю хмару чи ще побути з нею. Абсолютно нормально, якщо в даний момент ви не хочете здувати “хмару смутку”, побудьте з нею, поговоріть, що вас турбує. 

Поганий настрій — лише хмарка над вами. Це є щось тимчасове. Її можна “здути” і замінити, наприклад, сонечком з  хорошими думками. 

Важливо, усвідомлювати свої почуття, називати і розділяти їх. Тоді дитина вчиться переживати їх у добрий спосіб

Вправа 4: “Долоньки єдності”

Сенс цієї гри полягає в тому, щоб завдяки образам та грі відчути ще більше єдності, приналежності, любові, відчути «що я не один, ми разом». 

1 варіант вправи:

 ми розмалювали свої долоньки фарбою і зробили їхній відбиток на папері, а потім допомагаємо дитині розмалювати її долоньку та робимо новий відбиток так, щоб вони накладались один на одним чи перетинались.

2 варіант:

По черзі обмалювали  свою руку та руку дитини на папері, накладаючи образи. Можна запропонувати дитині, щоб вона обводила вашу руку, а ви обмалювували її.

Ми навели приклади декількох вправ, що допоможуть вам продовжувати плекати стійкість. Ми не повинні бути сам на сам зі своїми викликами. Нам потрібні інші люди, щоб ділитися, вчитися, підтримувати один одного і мріяти разом. Ми — сильні і разом переможемо! 

Музей воєнного дитинства підтримує вас на цьому непростому шляху!

Інна Строгова – КПТ психологиня, має понад 7 років досвіду роботи з темою стосунків батьків і дітей. Основні її напрямки роботи: батьківсько-дитячі стосунки, тривожні розлади, депресія, робота з самооцінкою, регуляція злості. 

Навіщо люди розповідають історії?

«Усі світові культури вигадували історії, щоб допомогти людям давати раду хаосу, у якій ми потрапляємо з моменту народження. Хаос  – це все що нам не відомо, будь-яка незвідана територія, яку нам треба обійти»

з книги «Сторітелінг для очей вух та серця»
Марка Лівіна.

У повсякденному житті нас всюди оточуюють історії. Вони можуть бути дуже різноманітними й виконувати, наприклад, такі функції:

• навчати;
• допомагати будувати стосунки;
• плекати мрії та надії. 

Тож, перед їхнім створенням, нам потрібно самим розуміти, яку функцію ми хочемо, щоб ця історія виконала. Припустимо, що ми хочемо допомогти дитині адаптуватися до нових реалій життя. 

Що впливає на наше бажання створювати історії?

Найчастіші фрази, що можна почути від батьків, коли справа доходить до створення історій — це: “Я не вмію”, “Я боюся розповісти щось зайве”, або “Це буде нецікаво”.

Спробуймо розібратися звідки беруться в нас такі думки. Якщо якась думка стоїть вам на заваді скласти історію для своєї дитини, запитайте у себе “Звідки у мене ця думка?”.

Можливо, раніше у вас був негативний досвід. Наприклад, хтось сказав, що, якщо не вмієш, то краще і не братися. Така думка може стати перепоною до будь-чого. Тож, важливо пояснити собі, що думка, звісно, має значення і вплив, але наші дії теж.

Коли трапляється певна ситуація, у нас виникають думки, що породжують наші емоції. І лише емоції, що ви відчуваєте після тієї думки, впливають на поведінку. А вже від поведінки залежать наслідки. Коли у нас зʼявляється думка, ми можемо обрати, яку емоцію ми хочемо відчути. Ми можемо обрати чи буде вона позитивна, чи негативна. Від цього і залежатимуть наші дії. 

Єдине, на що впливає ваша думка — це на емоції, але не на наслідки. На наслідки впливають дії, які ви можете обрати самостійно.

Ситуація  – Думка  – Емоція  – Поведінка  – Наслідки

Замість думки “Я не вмію / у мене нічого не вийде”, сформуйте для себе допоміжну позитивну думку. Наприклад  “Я хочу створити історію”. Допоміжні думки викликають   цікавість, сили, натхнення. 

Думки не матеріальні, але ми можемо думати про свої дії, куди скерувати свої сили. 

Після такої допоміжної думки, спробуйте почати з невеликих кроків: подивитися воркшоп, почитати книгу, знайти те, що приносить вам натхнення.

Після того, як ми розібралися зі своїми негативними думками й емоціями, якщо вони у вас були, переходимо власне до написання історії.

Як створити добру історію?

Зазвичай історія складається з трьох головних частин:

1. Що було: описати, що відбувається навколо до головної події: де, коли, хто головний герой чи герої. Спробуйте описати звичайне життя для вашого головного героя. Наприклад, 

У густому лісі, серед безлічі дерев, кущів і квітів, жило собі Мишенятко. Воно жило разом з мамою, татом і молодшою сестричкою у своїй нірці. Мама з татом ходили на роботу, а вони з молодшою сестричкою — у школу…

Важливо, аби головний герой був схожий на дитину, якій ви розповідаєте історію, щоб відразу були помітні спільні риси. Коли ми починаємо описувати цього персонажа, також зробити акцент на тому, як він почувався, що думав і робив.

Чим молодшого віку ваша дитина, тим більше можна описувати персонажа подібного до неї. 

2. Подія: це кульмінація вашої історії, коли стається переломний момент для героя. Наприклад: 

Одного ранку Мишенятко прокинулося від дивних звуків навколо. Воно ще ніколи такого не чуло і дуже злякалося, але мама-Мишка, тато-Мишка і сестричка були поруч. Вони сказали, що потрібно швидко збирати речі, бо прийшли злочинці й почали палити ліс…

3. Позитивне завершення: має дати дитині надію і показати мрію. На прикладі історії дитина може побачити, що навіть важка подія не зламала головного героя. Хоч він теж переживав важкі події, але всі впоралися і тепер мають щасливе життя. А, отже, дитину і вашу сімʼю теж чекає щасливе продовження історії.

Такий кінець історії має бути обовʼязково, зі світлом, з надією. Іноді ми закладаємо продовження боротьби. Показати дитині, що завжди є щось добре, хороші люди, які прийдуть на допомогу. Історія може стати маленьким доказом для дитини,  що вона має набагато більше сил, ніж очікує від себе.

При створенні історій вам також можуть допомогти такі питання:

• Що відбувається далі?
• Як герой впорався?
• Хто прийшов йому на допомогу?
• Де це відбувалося?
• Що відчував головний герой?
• Про що думав?
• Як діяв?
• Яка мрія палала в серці?

Як почати розповідати історію?

Один з найлегших способів, як почати розповідати історію — це запитати дитину: “Про кого ти хочеш послухати історію?”. Так можна відразу знайти персонажа й скласти спорідненість з ним.

Під час того, як ви розповідатимете, дивіться, як дитина сприймає те, що ви говорите. Спробуйте задіяти різні органи чуття. Можна також взяти до рук іграшку чи предмет, про який розповідаєте. Це допоможе активувати чуття та сенсорику. Якщо робите акцент на чомусь незвичайному, то можна показати жестами.

Допоміжні джерела:

• «Цілющі історії для дітей» Гельга Керншток-Редль  
• Практичні завдання для дітей для створення історій 
•  «Сильні почуття приходять та йдуть» 
•  «Терапевтичні кніжки для дітей: «Герої теж плачуть» 
• Порадник для батьків від «Коло Сім’ї»  
• Дітям і підліткам про війну: 5 особливих книжок українською мовою. 
• Музей воєнного дитинства 

Створення терапевтичних історій може допомогти дітям краще розуміти, що відбувається навколо: як діяти у невідомих ситуаціях чи пристосуватися до нових умов життя. У нашому житті, як в історіях, що батьки розповідають дітям, є багато світла й хороших моментів. Ми – такі ж сильні як і головні герої. Головне – вірити у власні сили й дарувати цю надію ііншим. 

Музей воєнного дитинства в Україні продовжує працювати, аби підтримувати дітей і батьків у цей непростий час. Слідкуйте за нашими сторінками в Facebook та Instagram, щоб отримувати більше корисної інформації, що може допомогти вам при розмовах з дітьми про війну. 

Коли? У четвер, 16 лютого, о 18:00 (за київським часом)
Для кого? Для вчителів та батьків.
Де? На платформі Zoom. 

Під час зустрічі учасники:
– Навчаться, як завдяки арттерапевтичній техніці подивитися на пройдений шлях;
– Попрактикують поведінкові, ігрові та творчі техніки;
– Наберуться сил та нових мрій про майбутнє. 

Інна Строгова – КПТ психологиня, має понад 7 років досвіду роботи з темою стосунків батьків і дітей. Основні її напрямки роботи: батьківсько-дитячі стосунки, тривожні розлади, депресія, робота з самооцінкою, регуляція злості.

Реєстрація відкрита до 14:00 16 лютого.