Цей кодекс задумано як турботливий дороговказ. Він допомагає дослідникам і дослідницям діяти впевнено й безпечно, заручившись підтримкою команди Музею та міжнародними стандартами захисту дітей.
Музей воєнного дитинства постав із розмови в соціальних мережах. Ясмінко Галіловіч, який сам був дитиною війни й пережив облогу Сараєва (1992–1995), у 2010 році звернувся до своєї аудиторії в твіттері з запитанням: «Чим було для вас воєнне дитинство?» Відповідей було багато: його боснійські однолітки вперше мали нагоду розказати про своє дитинство і вповні нею скористалися. Ця історія визначає основну ідею нашої роботи. В центрі уваги Музею — історія дитини.
В основі нашої роботи завжди дитина, її добробут, права, історія та відчуття безпеки. Ми віримо, що дослідження — це спільний простір взаємоповаги та довіри, де дитячий голос звучить сміливо і вільно.
Етичний кодекс покликаний підтримати дослідників і дослідниць, які зустрічаються з дітьми у вразливих обставинах. Він ґрунтується на принципі «Не нашкодь» і допомагає тримати в центрі уваги інтереси дитини.
Цінності Музею воєнного дитинства
- Кожне свідчення дитини важливе — незалежно від обсягу оповіді чи наведених у ній фактів.
- Музей створює умови, де дитина може розповісти про свій досвід без страху та тиску.
- Проєкт охоплює різні регіони України, покоління й етнічні групи, даючи змогу повноцінно представити досвід дитинства під час війни.
- Усі процеси — від збору історій до їхньої презентації — відбуваються з дотриманням етичних норм, умов інформованої згоди та прав дітей.
- Музей формує спільноти, де досвід війни обговорюється, приймається та використовується для зміцнення соціальної солідарності й взаєморозуміння.
У своїй роботі ми керуємося Конвенцією ООН про права дитини (зокрема статтями 3, 12, 19 та 39) і міжнародними стандартами проведення досліджень за участі людей. Кодекс відповідає нормам українського законодавства й не суперечить загальним гуманітарним та науковим етичним принципам.
1. Загальні принципи
- Гідність і права кожної дитини слід поважати незалежно від її віку, статі, національності, віросповідання, соціального походження та інших особливостей.
- Фізична й психологічна безпека дитини переважає будь-які дослідницькі завдання. Якщо безпека дитини під загрозою, роботу з нею слід негайно зупинити.
- Дитина бере участь у дослідженнях лише добровільно. Вона може будь-якої миті відмовитися або зупинити розмову, і це бажання слід виконати.
- Дослідники та дослідниці мають право на власні психоемоційні реакції під час роботи з травматичними історіями. Крім власного стану, їм слід піклуватися й про безпеку та якість взаємодії з дитиною.
2. Інформована згода
- Перед інтерв’ю дітям, їхнім батькам чи опікунам слід пояснити мету роботи, способи використання матеріалів і можливі наслідки такого використання. Мета дослідників і дослідниць — документувати досвіди дитинства під час війни й створювати архів задокументованих досвідів. Музей використовує зібрані матеріали у своїх публічноісторичних проєктах (виставках і презентаціях) і зобовʼязується зберігати приватні дані респондентів.
- Дитина завжди має остаточне право вирішувати, чи брати участь у дослідженні, навіть якщо батьки чи опікуни дали на нього згоду.
- Умови участі в дослідженні слід пояснювати простою, зрозумілою для дитини мовою.
- Дітей, які перебувають у зоні активних бойових дій чи активного вимушеного переміщення, а також на тимчасово окупованих територіях, не може бути залучено до інтерв’ю.
3. Психологічна та фізична безпека
- Інтерв’ю не має провокувати сильних негативних емоцій чи змушувати дитину до болючих спогадів. Прямі питання про смерть чи травматичні події заборонені, але якщо дитина почала ділитись травматичною історією, не варто її зупиняти.
- Якщо дитина демонструє, що їй некомфортно говорити, розмову слід зупинити й дати дитині час. Продовження розмови можливе лише за її чіткої згоди.
- За потреби Музей має надати контакти для отримання психологічної підтримки через партнерські організації; дослідники й дослідниці можуть попросити про психологічну підтримку в спеціалістів, які співпрацюють із Музеєм.
- Усі ризики для безпеки дитини та її близьких слід уважно оцінити і сповіщати Музей про будь-які складні ситуації, що виникли під час інтервʼю.
4. Конфіденційність і анонімність
- Усі персональні дані дітей, зібрані під час дослідження, зберігаються відповідно до чинного законодавства України та внутрішніх правил захисту даних Музею. Доступ до них мають лише спеціально уповноважені працівники й працівниці.
- Під час публічного використання матеріалів (виставки, онлайн проєкти, публікації) Музей розкриває тільки мінімально необхідний обсяг інформації — ім’я, вік або рік народження та загальне місце походження (без точних адрес чи інших ідентифікаційних деталей). За потреби застосовуються додаткові засоби захисту: псевдоніми, зміна географічних даних тощо.
- Історії, створені на основі інтерв’ю, може бути оприлюднено лише за згодою дитини та її батьків чи опікунів. Дитина має право відмовитися від публікації або відкликати згоду в будь-який момент без будь-яких наслідків.
- Матеріали (аудіо, відео, фотографії, письмові записи, цифрові файли) зберігаються у захищеній внутрішній базі даних Музею. Передавання, копіювання або завантаження матеріалів поза межі цієї системи без офіційного дозволу категорично заборонене.
- Музей гарантує, що жодні чутливі дані, які можуть поставити під загрозу безпеку дитини або її родини (місце проживання, дані про переміщення, інформація про родичів на тимчасово окупованих територіях, деталі травматичних подій), не буде розголошено чи використано потенційно шкідливим способом.
5. Баланс влади
- Спілкування з дитиною слід будувати, усвідомлюючи нерівність позицій двох сторін під час інтервʼю.
- Атмосфера інтерв’ю має бути теплою й безоцінковою, у центрі розмови — досвід і голос дитини.
- Спільний досвід може допомогти встановити довіру та взаєморозуміння, проте дослідник чи дослідниця не мають права ділитися власними переживаннями війни або давати власну оцінку діям дитини.
6. Використання історій
- Діти назавжди лишаються власниками своїх історій. Вони мають право знати, як ці історії використовуються, і впливати на їхню презентацію.
- Будь-яке використання історії, що може завдати шкоди чи принизити дитину, неприпустиме.
- Інтерв’ю, окремі його частини або переданий предмет дитина може відкликати будь-якої миті.
7. Психоемоційний комфорт дослідників і дослідниць
- Робота з воєнними історіями може бути емоційно виснажливою. Дослідники й дослідниці мають піклуватися про свій психологічний стан, що дає змогу бути надійною опорою для дитини.
- Дослідники та дослідниці мають повідомляти Музей про будь-які труднощі в роботі з темою дитинства під час війни, про можливі тригери та особливості власного психологічного стану, які можуть заважати виконанню роботи. У відповідь Музей зобов’язується належно відреагувати й за потреби скерувати по підтримку.
- Музей рекомендує всім дослідникам і дослідницям регулярно проходити інтервізію, а також брати участь у дослідницьких програмах підтримки.
- Музей зобовʼязується докладати зусиль для підтримки психоемоційного комфорту дослідників і дослідниць.
8. Етична відповідальність
- Дослідники й дослідниці мають усвідомлювати, що дитина довіряє їм найцінніше — свою історію. Це велика відповідальність, яку слід берегти з повагою й обережністю.
- Недбале чи безвідповідальне ставлення може мати правові та психологічні наслідки.
Якщо під час інтерв’ю дитина розповідає про можливе насильство або інше правопорушення щодо себе, членів своєї родини чи інших дітей, дослідник/дослідниця зобов’язані невідкладно сповістити про це програмну директорку музею. Кожен випадок розглядається згідно з законодавством України, міжнародними стандартами захисту дітей (child safeguarding) та внутрішнім протоколом реагування. Передача інформації до компетентних органів здійснюється способом, який гарантує конфіденційність і безпеку та захищає інтереси дитини.