Лекції і воркшопи

Хто є дитиною?

Єлизавета Гречанюк розповіла про основні теоретичні підходи та зсуви в галузі: від «нових» соціальних студій дитинства 1980-х років до сучасних критичних підходів (постгуманізм, деколоніалізм).

Застереження щодо чутливого вмісту (тригери). У презентації згадуватиметься терористичний акт у Стокгольмі 2017 року і пов’язаний із ним візуальний матеріал. Наголошуємо, що жодних зображень із місця події чи крові не буде.

Як досліджувати суспільство Гетьманщини крізь призму «дитячого» та навіщо це нам?

Ігор Сердюк розповів про дитинство як про соціально сконструйоване та мінливе явище, а також про специфіку вивчення цієї теми у минулому. Учасниці й учасники дізналися про образ дитини у джерелах та документації епохи Гетьманщини й особливості риторики та інструменталізацію «дитячого» в текстах.

Яким був вплив Першої світової війни на дітей та підлітків і як він відобразився у світоглядних та освітніх практиках в українських губерніях?

Володимир Милько розповів про те, як діти сприймали події на фронті, які стратегії виживання вони обирали, а також про зміни в освіті — від імперських порядків до викликів революції 1917–1921 років.

Застереження щодо чутливого вмісту (тригери). У лекції згадуватиметься тема суїциду.

Як радянська влада завдяки агресивній ідеологічній пропаганді та глобальній мілітаризації поступово перетворювала дітей на інструмент і ресурс, який вона використовувала для своїх політичних завдань?

Нані Гогохія розповіла про те, як концепт «боротьби» впроваджувався в дитячий дискурс, як література перетворювалася на зброю та як формувався образ ворога в текстах, адресованих дітям, а також про форми й методи навчання дітей військовим навичкам.

Чому сучасна соціологія більше не вважає дітей лише «об’єктами виховання» чи «репетицією дорослого життя»? 

Тетяна Саніна розповіла про те, як дивитися на дітей без упереджень та викривлень, а також які професійні методи й етичні запобіжники дозволяють науковицям і науковцям вивчати дитинство глибоко, чесно та безпечно.

Як ми можемо сьогодні досліджувати дії російської окупаційної адміністрації щодо українських дітей на тимчасово окупованих територіях?

Владислав Гаврилов розповів про роль російської влади та колабораційних адміністрацій у здійсненні масових депортацій українських дітей після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, а також історичні паралелі із радянськими депортаціями та політикою примусового переселення.

Як особистий досвід чи спостереження за досвідом інших можуть перетворитися на дослідження, проєкт, фільм або інституцію?

Андрій Борутя розповів, чому локальна історія важлива для громад, ініціатив і культурних середовищ, та показав, де шукати джерела — від архівів до локальних медіа. Учасниці й учасники ознайомилися із сучасними методами документування досвіду й роботи з усною історією.

У чому особливість роботи з колективною пам’яттю Донеччини та Луганщини?

Віталій Матухно представив історію та трансформацію проєкту «Галерея Неотодрешь» і розповів, як повномасштабна війна змінила його роботу, зокрема через проєкт «14-8-22». Він  презентував книгу «За нас, за вас і за Донбас» та поділився принципами її створення та значенням альтернативних підходів до документування, які розвивають незалежні ініціативи.

Як забезпечити поінформовану згоду на інтерв’ю та водночас зберегти конфіденційність учасниць й учасників, дозволивши їхнім історіям бути почутими?

Вікторія Нестеренко розповіла про принципи відповідального документування досвідів дітей та важливість автентичної репрезентації голосів респондеток і респондентів. Окрему увагу вона приділила темі турботі дослідниць й дослідників про власний ресурс, адже робота з чутливими темами потребує стійкості та підтримки.

Чому експедиції регіонами України важливі для запису усноісторичних інтерв’ю і як зібрані матеріали стають основою публічноісторичних проєктів?

Андрій Усач та Анна Яценко розповіли про польові експедиції, під час яких записували усноісторичні інтерв’ю та оцифровували сімейні архіви. Спікери показали, як ці матеріали перетворюються на виставки, документальні фільми, подкасти та графічні історії, допомагаючи осмислювати травматичне минуле.

Як кіно може стати способом рефлексії і які етичні питання виникають під час створення документальних стрічок?

Богдан Приходько розповів про документальне кіно як спосіб зберегти простір і час, що зникають, а також як інструмент терапії, рефлексії та зцілення. Він поділився досвідом роботи з дорослими та дітьми з Донеччини, які постраждали від війни, і пояснив, чому важливо збирати спогади та свідчення українок й українців для майбутніх поколінь.

Якою була взаємодія між владою та дітьми в різні періоди радянської історії?

Юлія Скубицька розповіла про те, як змінювалися погляди радянської влади на дитинство від 1920-х до 1980-х років. Вона пояснила, чи можливо було втілити ідеологічні уявлення про «правильне» радянське дитинство і що цьому заважало. Також вона поділилася думками про те, як радянська концепція дитинства вплинула на сучасну політику Росії щодо дітей.

Як локальна історія може надихати на зміни та об’єднувати спільноту в житлових районах?

Світлана Довгань та Костянтин Кучабський розповіли про низовий активізм та як він може вирішувати проблеми культурної інфраструктури житлових районів. Вони поділилися прикладами нестандартних комеморативних практик та практичними порадами про те, як через локальну історію надихати на зміни та об’єднувати спільноту в житлових районах.