Музей воєнного дитинства документує досвіди дітей та підлітків про те, як на них вплинула чи впливає війна. 

У фокусі української команди музею — досвіди дітей, які дорослішають в умовах  російсько-української війни з початку 2014 року. Ми зібрали найбільший архів дитячих свідчень, які в майбутньому стануть доступними для дослідників.

Водночас ми прагнемо поглиблювати розуміння особливостей дитинства під час війни й документувати досвіди проживання інших збройних конфліктів у світі. Тому в нашому архіві є й спогади людей, які були дітьми під час Другої світової війни, а в 2025 році музей уперше записав інтерв’ю про Ферганську трагедію кінця 1980-х.

Перша виставка музею в Україні

Усього колекція музею в Україні налічує

760
інтервʼю
1325
предметів

Методологія

Робота українських дослідників базується на методології, розробленій Музеєм воєнного дитинства в Боснії та адаптованій до українського контексту. Дитячі спогади стають свідченнями повсякденних змін унаслідок війни. 

В основі такого підходу — робота зі спогадами через предмет. Окрім аудіозаписів і текстових версій інтерв’ю, в архіві музею є й дитячі особисті речі:  фотографії, документи, іграшки, побутові предмети та інші пам’ятки воєнного досвіду. 

Кожен з цих предметів пов’язаний зі спогадами людини, чиє дитинство змінила війна. Зібрані спогади та предмети систематизуються, описуються та зберігаються в архіві. 

Серед тем інтервʼю — вимушене переселення через війну, адаптація дітей до нових умов навчання, хобі та волонтерство, дружба, сум за домом та рідними та інші. 

Як проходить інтервʼю?

1

Діти чи їхні батьки зв’язуються з музеєм і висловлюють бажання поділитися своєю історією. Це можна зробити через форму на сайті.
2

Представник чи представниця музею домовляється з дитиною про зручний час і формат інтерв’ю. Його можна провести як наживо, так і онлайн.   
3

Перед початком інтерв’ю його учасники та учасниці підписують форму згоди на використання своїх матеріалів (історії та предмету) у виставках або інших проєктах музею. Така форма дає їм право у будь-який момент сконтактувати з музеєм, дізнатися про  стан своєї пам’ятки або ж повернути її собі.
4

5

Інтерв’ю проходить у вигляді діалогу: дослідник чи дослідниця ставить відкриті запитання, а учасник чи учасниця відповідає на них у довільній формі. Інтервʼю записується на диктофон (без відео).
6

Повний текст інтерв’ю розшифровується та зберігається в електронному архіві музею. В електронній системі обліку також зберігається інформація про всі обмеження, що стосуються матеріалів певного інтервʼю — використання справжнього імені чи псевдоніма, заборона використовувати певні частини розмови для публічного представлення тощо.
7

Із повного інтервʼю обирається фрагмент для публічного представлення історії разом із предметом або його фото — як під час виставок, так і в медіа та соціальних мережах. 

Інтервʼю проводять дослідники й дослідниці музею — історики, соціологи або фахівці із соціальної роботи. Усі вони пройшли тренінги для роботи з дітьми, зокрема про етику та методи збору інформації. Також музей робить усе можливе, щоб захистити дослідників і дослідниць від вторинного психологічного травмування та зміцнити їхній психологічний стан, аби вони могли піклуватися про безпеку інтервʼю. Про дослідників та дослідниць музею можна дізнатися в розділі Команда.

Принципи документування дитячих досвідів

Війна накладає на збір свідчень чимало обмежень — як безпекових, так і етичних. Ось декілька ключових принципів, якими керується музей під час збору свідчень:

  • Психологічна безпека. Дослідники й дослідниці дбають про безпеку респондентів під час інтервʼю й не ставлять прямих запитань про досвід, які можуть повторно травмувати.    
  • Поінформована згода. Важливо дати дітям відчуття контролю над власною історією. Неповнолітні мають право відмовитися від інтервʼю, навіть якщо батьки чи опікуни дали на нього дозвіл. Батьки чи опікуни, в свою чергу, мають право не дати дозвіл на інтервʼю дитини з будь-яких власних міркувань. Респонденти мають право будь-коли відмовитися від участі й впливати на публічне представлення своїх історій.  
  • Попередження повторної травматизації. Психологічна стабільність і здоров’я дітей для нас важливіші за будь-яку інформацію.
  • Конфіденційність і анонімність. Музей забезпечує приватність персональних даних респондентів та їхніх близьких. Музей розкриває тільки мінімально необхідний обсяг інформації — ім’я, вік або рік народження та загальне місце походження (без точних адрес чи інших ідентифікаційних деталей).
  • Моральний стан дослідників і дослідниць. Дослідники й дослідниці зобов’язані піклуватися про свій психологічний стан, адже під час інтерв’ю саме вони стають «дорослими» й мають дбати про безпеку й комфорт дітей. У свою чергу, музей теж піклується про моральний стан дослідників і дослідниць.

Якщо на ваше дитинство також вплинула війна і ви готові поділитися своїми спогадами, заповніть форму на сайті музею, й ми вам напишемо чи подзвонимо.