Минулого літа я вирішила, що треба якось допомагати. Я пішла до медустанови, де в мене працюють батьки, познайомилася з лікарями і співробітниками. Вони навчили мене багатьох речей: шити, колоти, помагати підготувати людину на операцію. Як я тільки прийшла, то почала займатися перев’язками. Але потім один з лікарів сказав, що мені треба вчитися чогось нового. Він приніс мені багато голок, ниток, які вже не були потрібні. Навчив мене спочатку в клініці, а потім каже: «Бери все, неси додому і на мочалках вчись шити, це тобі в майбутньому допоможе». Я сиділа вечорами, по дві години намагалася зробити гарний шовчик, щоб він був елегантний і функціонував.
Цей голкотримач я взяла у свого тата. І він вже став моїм. Я його берегла, як зіницю ока, і пам’ятаю, як я багато шила: на мочалках, на бананах, на куртці.
Анна, нар. 2009
м. Київ