Коли почалися активні бойові дії, тато пішов у батальйон. Мене відправили до бабусі. Якось мама подзвонила, що батько дав присягу. Я розплакався. Мама мене заспокоїла: «Люди не обов’язково мають умирати під час воєнних дій». Через деякий час мене відправили в Київ і сказали, що батько загинув. Вони їхали в розвідку і потрапили в засідку. Мій батько прикрив їх своїм тілом — він був водієм.
Цю м’яку іграшку я зробив сам після смерті батька, щоби втішити молодшого брата. Я вклав у неї всю любов до брата. Коли тато загинув, брату було лише чотири рочки, і він практично не пам’ятає тата. Брат з дитинства любив спати з м’якими іграшками і корівку теж став брати з собою.
Я розумію, що тато поклав своє життя за мирне українське небо. Що такий неосяжний внесок заплатив він і платимо ми, його родина. Я дуже хотів би, щоб він був живим. Ми б разом ходили ловити рибу, фотографували, малювали б, як раніше.
Михайло, нар. 2007
м. Київ