Ми поїхали за місто до тітки, де провели перші два тижні війни. Одинадцять людей у невеличкій хаті, а це ліс, така хата, наче віддалена. Я почула російський чоловічий голос наче здалека, хвилини три якісь воєнні балачки. Мене аж трясе. Я до молодшої дівчини з тієї сім’ї підійшла, кажу: так і так! Вона тако присіла, почула. Тишком, обережно-обережно до моїх батьків, каже, що російський чоловічий голос. Ми не знали, звідки вони йдуть. Ми так обережно дивимось, но нічо не видно. А це, оказується, жіночка друга, вона дивилась новини російською мовою! Як же ми тоді перелякались!
Ще, памʼятаю, нестача їжі, не було взагалі солодкого. Тітка привезла згущене молоко. Я на кухні згущьоночку з чайком потрошку-потрошку. І це, по суті, було все, що я їла. Остальне мені взагалі не лізло.
Софія, нар. 2008
м. Харків