fbpx Skip to main content

Психологиня Інна Строгова пояснює, навіщо дітям розповідати терапевтичні історії, чим вони можуть бути корисними та як їх створювати.

Інна Строгова – КПТ психологиня, має понад 7 років досвіду роботи з темою стосунків батьків і дітей. Основні її напрямки роботи: батьківсько-дитячі стосунки, тривожні розлади, депресія, робота з самооцінкою, регуляція злості. 

Навіщо люди розповідають історії?

«Усі світові культури вигадували історії, щоб допомогти людям давати раду хаосу, у якій ми потрапляємо з моменту народження. Хаос  – це все що нам не відомо, будь-яка незвідана територія, яку нам треба обійти»

з книги «Сторітелінг для очей вух та серця»
Марка Лівіна.

У повсякденному житті нас всюди оточуюють історії. Вони можуть бути дуже різноманітними й виконувати, наприклад, такі функції:

  • навчати;
  • допомагати будувати стосунки;
  • плекати мрії та надії. 

Тож, перед їхнім створенням, нам потрібно самим розуміти, яку функцію ми хочемо, щоб ця історія виконала. Припустимо, що ми хочемо допомогти дитині адаптуватися до нових реалій життя. 


Що впливає на наше бажання створювати історії?

Найчастіші фрази, що можна почути від батьків, коли справа доходить до створення історій — це: “Я не вмію”, “Я боюся розповісти щось зайве”, або “Це буде нецікаво”.

Спробуймо розібратися звідки беруться в нас такі думки. Якщо якась думка стоїть вам на заваді скласти історію для своєї дитини, запитайте у себе “Звідки у мене ця думка?”.

Можливо, раніше у вас був негативний досвід. Наприклад, хтось сказав, що, якщо не вмієш, то краще і не братися. Така думка може стати перепоною до будь-чого. Тож, важливо пояснити собі, що думка, звісно, має значення і вплив, але наші дії теж.

Коли трапляється певна ситуація, у нас виникають думки, що породжують наші емоції. І лише емоції, що ви відчуваєте після тієї думки, впливають на поведінку. А вже від поведінки залежать наслідки. Коли у нас зʼявляється думка, ми можемо обрати, яку емоцію ми хочемо відчути. Ми можемо обрати чи буде вона позитивна, чи негативна. Від цього і залежатимуть наші дії. 

Єдине, на що впливає ваша думка — це на емоції, але не на наслідки. На наслідки впливають дії, які ви можете обрати самостійно.

Ситуація  – Думка  – Емоція  – Поведінка  – Наслідки

Замість думки “Я не вмію / у мене нічого не вийде”, сформуйте для себе допоміжну позитивну думку. Наприклад  “Я хочу створити історію”. Допоміжні думки викликають   цікавість, сили, натхнення. 

Думки не матеріальні, але ми можемо думати про свої дії, куди скерувати свої сили. 

Після такої допоміжної думки, спробуйте почати з невеликих кроків: подивитися воркшоп, почитати книгу, знайти те, що приносить вам натхнення.

Після того, як ми розібралися зі своїми негативними думками й емоціями, якщо вони у вас були, переходимо власне до написання історії.


Як створити добру історію?

Зазвичай історія складається з трьох головних частин:

1. Що було: описати, що відбувається навколо до головної події: де, коли, хто головний герой чи герої. Спробуйте описати звичайне життя для вашого головного героя. Наприклад, 

У густому лісі, серед безлічі дерев, кущів і квітів, жило собі Мишенятко. Воно жило разом з мамою, татом і молодшою сестричкою у своїй нірці. Мама з татом ходили на роботу, а вони з молодшою сестричкою у школу…

Важливо, аби головний герой був схожий на дитину, якій ви розповідаєте історію, щоб відразу були помітні спільні риси. Коли ми починаємо описувати цього персонажа, також зробити акцент на тому, як він почувався, що думав і робив.

Чим молодшого віку ваша дитина, тим більше можна описувати персонажа подібного до неї. 

2. Подія: це кульмінація вашої історії, коли стається переломний момент для героя. Наприклад: 

Одного ранку Мишенятко прокинулося від дивних звуків навколо. Воно ще ніколи такого не чуло і дуже злякалося, але мама-Мишка, тато-Мишка і сестричка були поруч. Вони сказали, що потрібно швидко збирати речі, бо прийшли злочинці й почали палити ліс…

3. Позитивне завершення: має дати дитині надію і показати мрію. На прикладі історії дитина може побачити, що навіть важка подія не зламала головного героя. Хоч він теж переживав важкі події, але всі впоралися і тепер мають щасливе життя. А, отже, дитину і вашу сімʼю теж чекає щасливе продовження історії.

Такий кінець історії має бути обовʼязково, зі світлом, з надією. Іноді ми закладаємо продовження боротьби. Показати дитині, що завжди є щось добре, хороші люди, які прийдуть на допомогу. Історія може стати маленьким доказом для дитини,  що вона має набагато більше сил, ніж очікує від себе.


При створенні історій вам також можуть допомогти такі питання:

  • Що відбувається далі?
  • Як герой впорався?
  • Хто прийшов йому на допомогу?
  • Де це відбувалося?
  • Що відчував головний герой?
  • Про що думав?
  • Як діяв?
  • Яка мрія палала в серці?

Як почати розповідати історію?

Один з найлегших способів, як почати розповідати історію — це запитати дитину: “Про кого ти хочеш послухати історію?”. Так можна відразу знайти персонажа й скласти спорідненість з ним.

Під час того, як ви розповідатимете, дивіться, як дитина сприймає те, що ви говорите. Спробуйте задіяти різні органи чуття. Можна також взяти до рук іграшку чи предмет, про який розповідаєте. Це допоможе активувати чуття та сенсорику. Якщо робите акцент на чомусь незвичайному, то можна показати жестами.

Допоміжні джерела:

Створення терапевтичних історій може допомогти дітям краще розуміти, що відбувається навколо: як діяти у невідомих ситуаціях чи пристосуватися до нових умов життя. У нашому житті, як в історіях, що батьки розповідають дітям, є багато світла й хороших моментів. Ми – такі ж сильні як і головні герої. Головне – вірити у власні сили й дарувати цю надію ііншим. 

Музей воєнного дитинства в Україні продовжує працювати, аби підтримувати дітей і батьків у цей непростий час. Слідкуйте за нашими сторінками в Facebook та Instagram, щоб отримувати більше корисної інформації, що може допомогти вам при розмовах з дітьми про війну.