Пам’ятаєш, скільки в Луганську в нас було абрикос? Я восени збирав каштани, саме такими пакетами, потім усе це складалося в ящик для взуття і береглося я не знаю навіщо. А навесні — абрикоси. Я пам’ятаю, коли вони цвіли, це був просто дощ квітів, який тебе обсипав, і це було щось чарівне. Я завжди радів, намагався ходити завжди спеціально так, щоб побільше абрикос, щоб поближче до абрикос. Це було щось таке світле й гарне.
У мене життя війною поділене на Луганськ та після Луганська. В мене немає нічого, що б ці дві частини з’єднало в одне ціле. Більш того, я розумію, що мої спогади про дитинство, про Луганськ вмирають. Назва збірки — це саме такий відбиток з дитинства, те, що я навряд чи забуду. Це символ, який поєднує мене з дитинством, це тексти, які десь усередині мене відлунюють.
Олексій, нар. 2000 р.
м. Луганськ