Ми в березні виїхали з Дніпра. Наш дідусь поїхав на вокзал о 5 ранку, щоб зайняти чергу. Черга була величезна. Зверху стоїть чувак з автоматом, і ми підходимо до поїзда. Він каже: «У вас до собаки є намордник?» А в нас не було. Він каже: «Без намордника не можна». Ми з мамою починаємо психувати, не знаємо, що робити. Я відійшов і стояв з усіма речами, з собакою і котами. Мама пішла шукати намордник. Вона його не знайшла. Я дуже хвилювався. Те, що ми зайняли чергу, безсмислєнно було, тому що ми всіх пропустили. В ітогє мама змайструвала зі скотча намордник, і є фотка, яку я хотів би показати. Мою собаку зовуть Маня, і вона сидить у цьому наморднику. Нас пропустили.
Мирон, нар. 2007
м. Дніпро